Наприкінці серпня мені випала нагода відвідати нове місце – американський штат Флорида. Флорида — це не просто ще один штат, це єдиний у своєму роді штат, де можна знайти досить унікальних птахів. На жаль, у мене не було багато часу, щоб дослідити його чудеса через зобов’язання, пов’язані з метою мого візиту. Звісно, я сподівався побачити деяких хороших птахів у місті, де я зупинився, Орландо, але також я хотів відвідати дикі місця, як на березі моря, так і на суходолі. Тож я подовжив своє перебування на вихідні, що залишало мені приблизно півтори дні для подорожей.

В день прибуття я не дуже багато спостерігав за птахами, але наступного дня вийшов з готелю рано вранці, щоб перевірити кілька водойм, які я помітив в цьому районі. І одразу з зустрів багатьох чепур і чапель: велика чепура, триколірна чапля, мала блакитна чапля, а пізніше того ж дня побачив снігову чаплю та велику блакитну. Як відмітив Віктор Мороз, мій друг-бердер, який відвідав Флориду в лютому: «Флорида – край чапель.»

Саме тут мені зустрівся перший новий вид подорожі: білий ібіс (White Ibis). Хоча перші ібіси, які я побачив, були не білі, а коричневі та смугасті, бо молоді. Так само і малі блакитні чаплі, колір яких варіюється від чисто білого (я бачив таку в Вінніпезі одного разу) до суцільно блакитного, з дивними плямистими особинами посередині.

Пізніше того ж дня я йшов до магазину під час перерви і помітив на дереві warbler’а. Це був ще один лайфер – Yellow-throated Warbler. Красива пташка із яскраво-жовтим горлом і довгим дзьобом! Цей вид виявився досить звичайним, бачив його і в пізніших поїздках.

Нарешті ввечері я знову пішов до ставків, цього разу зайшовши далі. Нагородою за це стали ще три лайфери. Першим був Limpkin, дивовижний птах, який схожий на чаплю чи ібіса, але насправді належить до ряду журавлів і пастушків. Потім повз пролетіла Anhinga (змієшийка), а пізніше кілька Wood Storks. Останній вид виявився найбільш невловимим. Я постійно бачив їх у польоті, але не на землі чи у воді. Це тривало до останнього дня, коли я помітив одного рано-вранці, в тумані, здалеку, в канаві, перед великою блакитною чаплею.

Наступного дня ввечері я пішов спостерігати за птахами до місця під назвою Lake Cay Urban Trail. Це було справді урбаністично: асфальтована доріжка навколо ставка, а половину її ще й перекрили на користь нової забудови! Проте вийшло не так вже й погано, оскільки на цьому ставку (і ще одному через дорогу) я краще розгледів змієшийку і Limpkin, а також помітив свого першого білоголового орлана у США! Крім того, того дня я побачив деяких звичайних птахів східного узбережжя, таких як пересмішник, Tufted Titmouse, Blue-gray Gnatcacther, кардинал, Red-bellied Woodpecker та Northern Parula.

Але справжня історія почалася наступного дня, коли мої обов’язкові заняття закінчилися опівдні, і я міг йти, куди хотів. Я купив їжі і води в дорогу і відправився в поїздку. (Забираючи орендовану машину, я почув, а потім побачив Killdeer, що летів над багатолюдною міською площею — ще один додаток до мого списку США!)

Звичайно, я спершу кілька разів звернув не туди, але врешті опинився на шляху до свого першого пункту призначення. Щойно я дістався сільської місцевості, я почав бачити деяких птахів: американських чорних грифів (Black Vulture), сотні західних єгипетських чапель (Western Cattle Egret), які сторожили худобу, і, найважливіше, канадських журавлів (Sandhill Crane) (ще один +1 до мого списку США).

Нарешті я дістався до Three Lakes WMA – Prairie Lakes Unit. Я заплатив 3 долари, поклавши гроші в конверт і опустивши в коробку. Було досить тихо і, на жаль, уже досить жарко. У небі кружляв лише один гриф-індичка. (Я побачу їх тут ще більше, а також Black Vultures.)

Згідно з Вікіпедією, ця WMA є «другою за розміром ділянкою сухої прерії, що залишилася в Сполучених Штатах». Вона також відома тим, що тут мешкає ізольована популяція окремого флоридського підвиду Grasshopper Sparrow (якого я не зустрів, мабуть, через сезон і час доби). Інші унікальні птахи, яких можна зустріти тут, це Brown-headed Nuthatch, Red-cockaded Woodpecker, Snail Kite, і Short-tailed Hawk. Звісно, я не знайшов жодного з них.

Пейзаж у WMA досить дивовижний: він виглядає як звичайний ліс і прерія, але тут і там щедро розкидані palmetto (?) – невеликі пальми, що надає йому вигляд тропічного. Птахів було небагато, поки я не дійшов до струмка в лісистій місцевості, де побачив зелену чаплю (Green Heron). Крім того, досить голосно співали два птахи, один з яких був Carolina Wren, а інший був ідентифікований програмою Merlin як White-eyed Vireo, який був би для мене новим видом. Мені дуже не хотілося записувати собі лайфер типу «тільки чув», оскільки я навіть не сам його впізнав. Птах пересувався і співав дуже близько, але був досить потайний (або зарості були занадто густими), через що я витратив 10-15 хвилин, поки нарешті зміг навести на нього бінокль. Білоокий вірео (White-eyed Vireo) — досить привабливий птах, і його найбільш помітною особливістю є жовті «окуляри». Що ж, хоч якась користь з усієї цієї поїздки.

Описувати мої подальші блукання було б трохи нудно. Я побачив більше білооких вірео, Yellow-throated Warblers, Northern Parula, кілька Carolina Wren та кардиналів, багато Mourning Doves. В якийсь момент ледь не загубив ключі від орендованої машини, але на щастя виявилося, що я впустив їх не в заростях, а прямо на дорозі. Подивився на озеро Джексон із всюдисущими білими чепурами, чаплями та американськими водяними курочками (Common Gallinule). Наприкінці я проїхав крізь соснові насадження в надії знайти Red-cockaded Woodpecker, але побачив лише Downy Woodpecker.

Оскільки в мене ще був час, я вирішив відвідати озеро Кіссіммі (Kissimmee), що не входило в мої початкові плани. Я їхав туди дорогою Joe Overstreet Road, яка, як я пізніше дізнався, сама по собі є популярним місцем спостереження за птахами. Я був радий побачити кілька американських сорокопудів (Loggerhead Shrike) і сотні єгипетських чапель (Western Cattle Egret), які проводили час разом з коровами на пасовиську. Вихід до озера у п’ятницю був тихий і порожній, і я деякий час дивився на нього. З птахів були здебільшого чаплі та чепури, десятки Boat-tailed Grackles (Boat-tailed Grackle) і знайомий звук садової горлиці. Жодного сліду Snail Kites, які гніздяться на озері.

Наступний день був єдиним днем, який я повністю присвятив спостереженням за птахами. Мені довелося прокинутися рано, що було трохи важко тому, що я був дещо виснаженим минулого дня. Так чи інакше, трохи гарячого чаю допомогло мені відновити сили, і я рушив дорогою, яка раніше називалася Bee-line Expressway, але пізніше назву змінили на більш нудну Beachline Expressway.

Трохи більше ніж через годину я прибув до свого пункту призначення: Національного Узбережжя Канаверал (Canaveral National Seashore), яке розташоване на великому бар’єрному острові, відокремленому від материка низкою лиманів. Щойно я в’їхав у заповідну територію, я зупинився на кількох оглядових острівцях (vistas) уздовж дороги, і тут мене зустрів мій перший новий вид за день: рудоплечий канюк (Red-shouldered Hawk). Відверто кажучи, я був здивований, що не бачив цього хижака частіше: якщо вірити eBird, він мав бути одним із найпоширеніших і найлегших для пошуку птахів.

З одного оглядового майданчика я побачив якісь конструкції, очевидно пов’язані з космосом: на острові також розташовані Космічний центр Джона Ф. Кеннеді та знаменитий мис Канаверал.

Коли я планував свою поїздку, я хвилювався, що пляж Playalinda буде переповнений і складно буде знайти місце паркування, оскільки це були вихідні у День праці, у Флориді, в серпні. Цей страх виявився абсолютно безпідставним. Навіть вдень там було достатньо місць для паркування, і я зміг знайти відносно вільну ділянку пляжу, щоб посидіти й подивитися на океан.

Отже, перше місце, куди я поїхав, був так званий Eddy Creek, який насправді є невеликим лиманом, приєднаним до набагато більшого лиману. Птахів було небагато, але я майже відразу зустрів двох лайферів! Першим був королівський крячок (Royal Tern), який пролітав над лагуною, видаючи пронизливі крячкові звуки, а наступним стала Reddish Egret (єдина чапля, яку я до того не знайшов в Орландо). Іншою цікавинкою були ті маленькі крабики, яких можна побачити в документальних фільмах про природу, які тримаються великою групою і синхронно тікають, коли до них наближаються.

Після цього я перетнув дорогу і нарешті дістався до біотопа, на який покладав свої найбільші надії (абсолютно безпідставно) – пляжу. Окрім Boat-tailed Grackleʼів, першими птахами, яких я побачив, були кулики: білі побережники, кремʼяшники, морські сивки та Willet. Останні три були новими для мого списку США. Laridae були представлені декількома Laughing Gulls та каспійськими крячками (ще один новий вид у США).

Моєю найбільш бажаною метою були Black Skimmers. Ці дивовижні птахи, про яких я завжди читав, коли жив у Нью-Йорку, але так і не спромігся їх побачити (не дуже старався). Я оглядав простір океану в бінокль, але все марно! Ну, не зовсім марно: я побачив ще один новий вид, одного бурого пелікана (Brown Pelican)! Але на тому і все.

Тож, поставивши галочку навпроти берегового бьордингу в моєму уявному списку справ, я поїхав в зворотньому напрямку, поки не доїхав до двох стежок: Oak Hammock довжиною 1/2 милі та Palm Hammock довжиною 2 милі. Я вибрав першу. Взагалі я намагався не ходити занадто багато, знаючи, що можу швидко виснажитися, а мені ще треба було відвідати багато місць. У будь-якому випадку, стежка була досить тихою, хоча я почув Pileated Woodpecker. Але саме тут я помітив останнього, п’ятого за день лайфера – Prothonotary Warbler! Цим я особливо пишаюся, оскільки його не було в списку найбільш звичайних тут птахів і я впізнав його цілковито сам. Дивлячись на фотографії цього виду, я завжди хвилювався, чи не сплутаю його з Yellow Warbler, але він виявився досить відмінним.

До речі, ці стежки належать Національному заповіднику дикої природи Merritt Island National Wildlife Refuge, який існує на тому самому острові в дивних симбіотичних відносинах з Національним узбережжям Канаверал. Тож я поїхав до Інформаційного центру, щоб старанно заплатити 10 доларів за вхід. Там мені сказали, що на годівницю Центру неодноразово прилітає Painted Bunting, і її бачили лише кілька хвилин тому, тож я почекав десь 15 хвилин, але вона так і не повернулася (одна з багатьох моїх невдач цього дня).

Після цього я проїхав маршрутом Black Point Wildlife Drive, який проходить через велику заболочену місцевість. Тут я побачив багато вже знайомих птахів: чаплі, чепури, Білі ібіси, Anhingas та ін. Також були представлені скопи, Mourning Doves, чорні та індичкові грифи-катарти. Ще пара цікавих спостережень: коровайки, яких я не бачив у Північній Америці з 2010 року, і пара американських чоботарів (American Avocet), які стали ще одним (останнім) доповненням до мого списку США.

Моїм наступним пунктом призначення була стежка Scrub Ridge Trail. Виявляється, цей заповідник є відомим місцем проживання флоридської чагарникової сойки (Florida Scrub Jay), ендеміка штату та вразливого виду. Я пройшов стежку, але в спеку активність птахів була вже вкрай низькою. Після цього я поїхав до місця спостереження ламантинів, де не побачив ані ламантинів, ані нових птахів, але помітив ще кількох бурих пеліканів, на додаток до одного, побаченого раніше.

З цього моменту моя подорож набула дещо нав’язливої повторюваності. Я проїхав Biolab Road, не побачивши нічого нового. Потім вирішив повернутися на пляж і по дорозі побачив свого першого і єдиного алігатора, що вийшов на узбіччя, але швидко розвернувся і зник. На пляжі ж я посидів з півгодини, сподіваючись на Black Skimmers, але все, що побачив були ті самі чотири види куликів. Хоча на стовпчику біля входу на автостоянку сидів чудовий чорний гриф.

Потім я знову повернувся до Scrub Ridge Trail, їдучи повільно, тому що минулого дня хтось повідомив про спостереження чагарникової сойки саме на цій дорозі. Але все було марно. Я вирішив не йти стежкою, просто зайшов на неї і деякий час оглядався. Після цього я знову поїхав до Інформаційного центру, щоб перевірити годівницю на наявність Painted Bunting, але її там не було. Таким був кінець мого великого дня спостереження за птахами у Флориді.

Загалом я побачив 66 видів у штаті, що більше, ніж я у Техасі (62) чи Арізоні (55). Одинадцять нових видів збільшили мій список до 564. Окрім цих 11, ще девʼять були новими для мого списку Сполучених Штатів, довівши його до психологічно важливого числа 200. Я знайшов кілька птахів, яких не бачив з того часу, як жив у Нью-Йорку, включно з Tricolored Heron і двома іншими, яких я востаннє бачив у Jamaica Bay рівно 14 років тому!